Шишки марихуана марихуана Биробиджан Марихуана марихуана

Мой дорогой наркотический дневник, Не могу не поделиться с тобой моей последней историей, которая была настолько крутой, что я до сих пор находусь в шоке. Все началось с того, что я решил сделать закладки в моей жизни и попробовать что-то новенькое. Так появилась идея купить шишки марихуаны и отправиться на концерт группы "Пикник" в Крокус Сити Холл. Честно говоря, я был фрешменом в этом деле и не знал, что меня ожидает. Решил я свою задачу поискать контакты наркодилера в интернете. Нужно было пройти немного проверок, чтобы не вляпаться. Конечно, все делалось под прикрытием анонимности и с использованием специальных программ. Наконец-то нашел того самого дурочку, который предлагал самые свежие шишки марихуаны, и тут же закупился. Оплатил все через Биткоины, чтобы оставаться незамеченным. Путишествие на концерт Пришел день концерта. Я уже был на расслабоне, потому что перед дорогой в Крокус Сити Холл решил раскурить свою первую шишку. На улице стояла прекрасная погода, солнце светило, и я чувствовал себя настолько свободным. Потрясающий момент - все это было видно даже через мои красные глаза. Я подошел к входу в зал и увидел множество людей, которые были в травниках также, как и я. Кажется, мы могли бы создать свою собственную коммуну, но я был слишком вареный в тот момент, чтобы это осознать. На концерте "Пикника" Зал был переполнен энергией и атмосферой, которую я сложно описать. Все оставили свои проблемы за дверью и просто наслаждались звуками музыки. Мелодии "Пикника" пробирались сквозь каждую клеточку моего тела, и я погружался в расслабляющий мир музыки. Было ощущение, что я находился в другом измерении, на волне, которую создавали музыканты и все люди вокруг меня. Стоит отметить, что я не был одинок в этой атмосфере. Все вокруг были такие же наркотически настроенные, что возбудило во мне ощущение гармонии и понимания. Я понял, что музыка и наркотики - это то, что объединяет нас всех. После концерта Концерт подошел к концу, и я вышел из зала с улыбкой на лице и сосредоточенным взглядом. Все вокруг меня было красивым и ярким, словно я попал на светящуюся планету. Я даже не мог призадуматься о том, как я вернусь домой, потому что все, что мне в этот момент нужно было - это продолжить наслаждаться ощущением на расслабоне. Выводы Наркотики - это не только пудра и вареный, это состояние души. Благодаря этому я понял, что все возможно, если ты настроен правильно и умеешь зажигать жизнь. Это не рекомендация для всех стать наркоманами, но это история, которая помогла мне пересмотреть мир. Я понял, что наркотики - это лишь инструмент, а правильное использование его зависит только от людей. Испорченные молодые люди и жизни они не станут интереснее. Поэтому я призываю всех наслаждаться моментом, даже без всяких психоактивных веществ. Ведь счастье и наслаждение всегда находятся внутри нас, и нам не обязательно искать их во внешних артефактах. Моя история с "Пикником" остается в моей памяти на долгие годы. Каждый раз, когда я слушаю песни этой группы, я возвращаюсь в то специальное место.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...